Юрій Білінський, Руслана Лоцман для НШ-УВ.

Доля української мови і зокрема стан народних основ мови з усіма лексичними і фонетичними багатствами, які дбайливо передавались століттями в численних поколіннях українців, вже давно викликали занепокоєння. Останнє покоління носіїв чистих мовних джерел відходить від нас, а нинішня широкомасштабна війна загострила цю проблему, знелюднивши цілі діалектичні регіони.

Саме в такий час почала працювати канадсько-українська ініціатива «Збережи мову і культуру своєї бабусі», метою якої стало збереження оригінальної незасміченої мови і батьківської культури в середовищі української молоді. Новий етап програми, про яку ми вже писали https://newpathway.ca/saving-ukrainian-authentic-language-and-culture-in-the-time-of-war/, показав, що в багатьох випадках українська сільська молодь досить далеко відійшла від тих джерельних говірок, якими говорили і ще говорять їхні бабусі. І що повернутись до тих мовних джерел, з яких і постала нинішня літературна українська мова, нашій молоді вже досить непросто.

Через відомі соціальні причини значною мірою перервався зв’язок між поколіннями і мова та пісні, які надихали наших класиків на створення літературних і музичних шедеврів, ризикують залишитись на полицях архівів і в найменш відвідуваних закутках інтернету. Нинішнім дітям важко відтворити вимову, природну для їхніх бабусь, народні пісні у виконанні сьогоднішньої молоді здебільшого звучать зовсім інакше, ніж вони звучали, коли їхні бабусі ходили на досвітки 70 років тому. Навіть у багатьох дитячих фольклорних колективах ця проблема часто залишається нерозв’язаною...